Киевская Русь, реальность или миф!

авторский ресурс Виталия Трофимова-Трофимова, посвященный этнополитическим конфликтам (http://ethnoconflict.ru)

Re: Киевская Русь, реальность или миф!

Сообщение Олег Гуцуляк 16 июн 2014, 09:55

Украина - это обозначение "внутреннего пространства", Русь - "внешнего пространства".

Интересно, что только в японском языке есть аналогичная концепция различения пространства на «внутреннее» (uchi) и «внешнее» (soto), оба слова означают «дом», хотя и пишутся разными иероглифами, а вот китайская по происхождению морфема gai в слове gaijin «чужой человек» пишется тем же иероглифом, что soto. С этим также связывается существование такого явления, как бинарной пары «язык для своих» и «язык для чужих»

Кто знает, может самоназвание «внутреннего пространства» — Япония («Нихон» — «У Солнца, Присолнечная (страна)») — может нам намекнуть на истинную этимологию самоназвания нашего «внутреннего пространства» — Украина (< ирл. Grian, «Гране» — «Солнце»). Самоназвание Грузии "Сакартвело" переводится как "У Картлии", иберское Сарагоса "У Арагона", Саламанка "У Ламанчи"...
All this has happened before. All this will happen again - Всё это было прежде, и повторится вновь.
So Say We All - И Это Наше Слово.
Pro Aris et Focis : За алтари и очаги!
http://falangeoriental.blogspot.com
Аватара пользователя
Олег Гуцуляк

 
Сообщений: 4627
Зарегистрирован: 31 окт 2009, 01:22
Откуда: Ивано-Франковск, Галиция, Украина

Re: Киевская Русь, реальность или миф!

Сообщение Dzmitriy 16 июн 2014, 14:18

Это интересная мысль...
Российское Коммандорство «Во имя Святого Новосвященноисповедника Гурия, епископа Казанского»,
Президент Российской Национальной Ассоциации Суверенного Ордена Святой Девы Галиции
Аватара пользователя
Dzmitriy

 
Сообщений: 495
Зарегистрирован: 24 июн 2013, 16:22
Откуда: Троицк, Новая Москва, Сарматия

Re: Киевская Русь, реальность или миф!

Сообщение Александр Волынский 16 июн 2014, 19:25

По грузински Самегрело - Мегрелия, Самхетия - Армения. Интересно, что армянское самоназвание хай, восходит к этнониму "хетты", причем это не индоевропейский корень. Индоевропейцы называли себя неситами, а соседи называли их хеттами по названию именно кавказского этноса.
Этимология корня "край" - "кроить", "крошить", "отделять". Но вот фонетически близкий индоевропейский корень *ǵʰer означает "внутренности".
Но правы и те кто связывает топоним Украина со словом Окраина. Только была она окраиной для Речи Посполитой, а для потомков Руси она была Малоросия т е Метрополия.
אור לגויים свет народам
Аватара пользователя
Александр Волынский

 
Сообщений: 9394
Зарегистрирован: 30 мар 2010, 22:06
Откуда: Афула, долина Армагеддона, Израиль

Re: Киевская Русь, реальность или миф!

Сообщение Олег Гуцуляк 17 июн 2014, 09:37

Русские войска на Дон вошли уже, наверно, в сороковых годах тринадцатого века, образовав те самые военные поселения… Что любопытно, войска эти вошли в тыл монгольским, которые охраняли границу по Днепру, а граница была с той самой Киевской Русью, с остатками ее на западе. Можно только поражаться, но даже монголы оказались Владимирским потомкам Мономаха ближе, чем половцы и украинцы, на современный лад говоря... Например, уже при описании княжения Юрия Всеволодовича Лаврентьевский летописец употребляет имя Русь как название чужой страны: «к ним в Русь», говорит он о помянутой поездке Василька в Чернигов. Русь же в этническом смысле та же летопись именует «землей Суздальской»… Так бы и осталось на века, ибо это уже вполне укрепилось...
http://www.dm-dobrov.ru/slovo/author/source.html
All this has happened before. All this will happen again - Всё это было прежде, и повторится вновь.
So Say We All - И Это Наше Слово.
Pro Aris et Focis : За алтари и очаги!
http://falangeoriental.blogspot.com
Аватара пользователя
Олег Гуцуляк

 
Сообщений: 4627
Зарегистрирован: 31 окт 2009, 01:22
Откуда: Ивано-Франковск, Галиция, Украина

Re: Киевская Русь, реальность или миф!

Сообщение Олег Гуцуляк 24 июн 2014, 00:07

Русь\Україна\Росія\Московія\Рутенія\Роксоланія: "історія - це політика, звернена у минуле"?

Людмила Шевченко-Савчинська, к.філол.н., фрагмент з праці "Латиномовна українська література. Загальний огляд"

З’ясуванню національної належності авторів, які творили латинською мовою, перешкоджає також і неповна відповідність меж українських етнічних земель теперішнім державним кордонам та численні варіанти назв і самоназв цих територій. Їх ґрунтовний аналіз, виконаний на латиномовному матеріалі, можна знайти в сучасних історичних працях1. Сьогодні в українській історіографії традиційно використовуються назви Русь (коли йдеться про Х–XV ст.), Україна-Русь (XVІ – сер. XVІІ ст.), Україна (від часів Козацького гетьманату) і похідні від них прикметники. Коротко розглянемо, які саме назви українських етнічних земель найчастіше трапляються на сторінках аналізованих латиномовних творів, написаних місцевими та закордонними авторами.

У західній латиномовній літературі терміном Ru(s)sia позначалися землі, які вдавнину належали до Київської Русі. Нерідко цією назвою з означеннями Rubra, Alba чи Nigra користувалися на позначення відповідно колишніх Київського, Чернігівського, Галицько-Волинського князівств Київської Русі (Russia Rubra чи Ruthenia, у часи поширення сарматського міфу – Roxolania), Білорусі (Russia Alba) та Московії (Russia Nigra): «Біла Русь (...), щоб різницю підкреслити, так була названа, щоб від Чорної Русі (нині назва її – Московія, від назви столиці, Москви, походить), легко відрізнятися»2). Проте одностайності у визначенні меж земель, званих Біла та Чорна Русь, не було: так, деякі автори поширювали назву Russia Nigra на північно-західні райони теперішньої Білорусі3, в інших творах літератури факту Біла Русь вживається як синонім до Московія, землі, ближчі до Литви і Польщі – це Низька Русь, поблизу Сарматських гір (Карпат) і Дністра – Висока Русь. Італійський письменник Бернардо Джамбуларі у своїй праці «Історія Європи» (1566) згадує про «Русії», столицею яких є Львів4.

Етно-політико-історіографічні праці іноземців про Україну містять корисну й цінну для з’ясування низки питань інформацію. Але не менш важливе значення мало сприйняття внутрішньої неоднорідності польської держави її інтелектуальною та політичною елітою, – що можна дослідити через аналіз етнонімів, уживаних на сторінках латиномовних творів. Так, представник католицької русі5 Йосип Верещинський, на думку П. Саса «фактично вперше у вітчизняній історіографії ввів до політичного словника назву “український народ”, виповнивши її етнополітичним змістом. Письменник зумів переступити через усталені стереотипи суспільної свідомості й формулювання політичної номенклатури, за якими, зокрема, корінні мешканці Київського та Брацлавського воєводств виступали як кияни, брацлавці чи то обивателі цих земель; руські за віросповіданням тощо. На противагу домінуючим територіально-земельним, географічним дефініціям щодо місцевого населення Верещинський вмотивовує історичну категорію “народу українного християнського”. Цей момент у судженнях письмовника за своєю новизною означав масштабне історіографічне зрушення. Його вплив на національну свідомість українців на повну силу проявився значно пізніше»6.

Після входження земель Галицької Русі до складу Польського королівства, упродовж XV ст. назва Russia безконфліктно вживалася поруч із означеннями, похідними від Ruthenіа. Однак у сер. XVI ст. унаслідок поширення сарматсько-роксоланського міфу на сторінках латиномовної літератури з’являється нове найменування Русі – Roxolania. Воно не мало руського відповідника і являло собою продукт не так мовний, як соціокультурний – «побічний ефект тріумфального утвердження впродовж XVI ст. шляхетських вольностей у Польському королівстві»7.

Значна роль в ототожненні понять Ruthenus та Roxolanus належить С. Оріховському. Д. Вирський уточнює, що в редакції Оріховського поширена серед нашої аристократії теорія сарматизму перетлумачується – спростовується чужоземне походження річпосполитської шляхти, оскільки, вважав С. Оріховський, сармати були не завойовниками, а завойованими слов’янами, чиїм нащадкам (передовсім русинам і полякам) належить зверхність у «Європейській Сарматії»; звідси логічно випливає, що русини-українці є спадкоємцями найславнішого сарматського племені – роксоланів.

Назва Ukraina (Uсrainа, Vkraina, Vcraina) спочатку використовувалася на позначення південно-східних теренів Руського воєводства у Речі Посполитій, згодом в історіографічній літературі, документації та картографії вона стає синонімом до Russia чи Russia Rubra: «мешканці України Руської, Київської, Волинської, Подільської і Брацлавської» (Стефан Баторій, 1580). З другої пол. XVI ст. назва Uсrainа (Ukrainа, Vkraina) в латиномових джерелах (як у місцевих, так і в західноєвропейських записах і картах) позначає землі обабіч Дніпра: «Україна (...) є довша і ширша, ніж Велика і Мала Польща» (Йосип Верещинський, 1594), з неменшим розмахом окреслювали кордони України українські гетьмани: «вся старожитня Україна, або Русь (...) аж до Вісли» (Іван Виговський, 1657), Петро Дорошенко (на заході за Перемишлем і Самбором – аж до Сянока», на сході – «до Севська і Путивля») (70-і рр. XVII ст.)8 тощо.

Авторство фонетичного різновиду назви Ros(s)ia та означень Micra і Megalе, утворених згідно зі звичною для греків просторовою системою, де первісне осердя території означувалася як мала частина, а її новоутворення – велика, належить Константинопольському патріархату (письмові фіксації – з пер. пол. XIV ст.). Назвою Micra Rosia охоплювалися землі, що в латиномовній літературі звалися Russia Rubra, а Megala Rosia – Russia Nigra й почасти Russia Alba. Цьому передувало етнонімічне протиставлення, запроваджене візантійським імператором Костянтином Багрянородним (952 р.): Зовнішня Русь (землі між Новогородом і Смоленськом) та Внутрішня Русь – Київська, Чернігівська, Переяславська землі.

Калькована з грецької назва Малоросія вживалася на позначення українських єпархій Київсько-Галицької митрополії, наприкінці XVI ст. у церковному письменстві став позначати українсько-православний простір польсько-литовської держави. Отже, в неолатиністичних дослідженнях, що ґрунтуються на матеріалі, створеному, починаючи XV ст., наголошуємо на коректності використання як абсолютних синонімів до український означень руський таукраїно-руський щодо культурно-історичних явищ відповідних періодів; при цьомуруський та російський не є синонімами.

У «Коментарі до релігійних справ московитів» (1598 р.), Антоніо Посевіно перелічує землі, підвладні великому князеві Московії (Magnus Ducatus Moscoviae): Ростов, Великий Новгород, Рязань, Коломна, Суздаль, Казань, Вологда, Твер, Смоленськ. Назви Russia і Ruthenia використовуються ним як синонімічні назви українських етнічних земель: «Русь, яка з Польським Королівством межує», «через Руське володіння до Московії»9 тощо.

Давня назва Русь послідовно використовувалася польською владою в стосунку набутих нею земель: після завоювання Польщею 1432 р. Галицької Русі було утворене Руське воєводство, яке займало значні території. Воно поділялося на такі землі: Львівську – з Львівським і Жидачівським повітами, Галицьку – з Галицьким і Теребовельським повітами, Холмську – з Холмським і Красноставським повітами, а також Перемиську і Сяноцьку. Деякий час існувала посада осібного канцлера Руського (cancellarius Russіae) та королівського намісника – генерального старости (сapіtaneus Russіae). На середину XV ст. Галицька Русь набула статусу повноправної частини Польського Королівства – участь у громадсько-політичному житті країни, самостійне вирішення проблем та відстоювання інтересів своєї землі сприяло формуванню місцевого патріотизму.

Із середини XVІ ст. на загальнодержавних сеймах інтереси шляхти, яка мешкала на землях, званих сьогодні західноукраїнськими, представляли посли п’яти крайових сеймиків, зокрема, Руського воєводства – у Судовій Вишні, Холмської землі – у Холмі, Галицької землі – у Теребовлі, Белзького воєводства – у Белзі, Подільського – у Кам’янці-Подільському. У записах цих сеймів представники Руського, Белзького, Подільського воєводств переважно звуться русинами, а з XVІІ ст. усіх сеймових представників Київського, Волинського, Брацлавського та Чернігівського воєводств іменують українцями. Процес згладжування мовних, віросповідних, історико-культурних відмінностей між Польщею та українськими землями в її складі відбувався повільно і небезболісно. Одним із свідчень життєвості сформованого у XVI cт. поняття «територіальні русини» стала поява у XVII ст. угруповання шляхти, що самовизначалася як «нація руська», про яке вже йшлося раніше10.

Кінець XVI – поч. XVII ст. справедливо вважається в Європі початком національного піднесення, одним із проявів якого став пошук безперервного зв’язку – передусім на генетичному рівні – зі славетним минулим, «власною античністю», яку українці вбачали у Київській Русі11. Однак релігійна неоднорідність, що починає даватися взнаки з другої чверті XVІІ ст., а також асиміляція зі шляхетським загалом польських державних структур не сприяли згуртуванню української еліти. Ці історичні обставини має враховувати кожен дослідник історії літератури – з огляду на тісний зв’язок цих двох галузей людського знання.

1 Див. тут: 1. Вирський Д. Ст. Оріховський-Роксолан як історик та політичний мислитель. Автореф. дис... канд. іст. наук: 07.00.06 / Д.С. Вирський; Дніпропетр. держ. ун-т. – Дніпропетровськ, 2000. 2. Вирський, Д. Українські землі за описом «Полонії» Шимона Старовольського (1632)http://www.medievist.org.ua/2013/04/1632_18.html. 3. Яковенко Н. Нарис середньовічної та ранньомодерної історії України. 2-ге видання, перероблене та розшир. – Київ, 2005.
2 Ростовский Д. Сочинения. Т. 2. – Москва: В синодальной тип., 1857.
3 Яковенко Н. Нарис середньовічної та ранньомодерної історії України. 2-ге видання, перероблене та розшир. – Київ: Критика, 2005. – C. 21.
4 Константиненко К. Уявлення італійців про руські землі: від витоків до кінця XV ст. – СіЧ. 2012 p., № 8. – С. 32.
5 Католицька русь – один із нових елементів терміносистеми сучасних досліджень.
6 Сас П. Йосип Верещинський. http://spilka.uaweb.org/library/veresczynski.html.
7 Яковенко Н. Міжкультурний діалог. Т. 1: Ідентичність. – Київ: Дух і літера, 2009. – С. 62.
8 Дорошенко Д. Нарис історії України. – Т. I (до половини XVII ст.) – Київ: Глобус, 1992. – С. 238.
9 Possevino Antonio (societatis Jesu). Moscovia et alia opera. 1598 p. – С. 8-11.
10 Історія української культури. У 5-ти томах. – Т. 2. – Українська культура XVIII– пер. пол. XVII ст. – Київ: Наук. думка, 2001. – 848 С. – Т. 3. – Українська культура др. пол. XVII–XVIIІ ст. – Київ: Наук. думка, 2003. – 1246 С. – С. 359-371.
11 Яковенко Н.М. Українська шляхта з кінця XIV до середини XVII ст. (Волинь і Центральна Україна). – Київ: Наук. думка, 1993. – С. 32.
All this has happened before. All this will happen again - Всё это было прежде, и повторится вновь.
So Say We All - И Это Наше Слово.
Pro Aris et Focis : За алтари и очаги!
http://falangeoriental.blogspot.com
Аватара пользователя
Олег Гуцуляк

 
Сообщений: 4627
Зарегистрирован: 31 окт 2009, 01:22
Откуда: Ивано-Франковск, Галиция, Украина

Re: Киевская Русь, реальность или миф!

Сообщение Олег Гуцуляк 25 июн 2014, 01:42

Алексей Халапсис
Первые бандеровцы

Более того, следы «бандеровцев» при таком раскладе можно обнаружить задолго и до основания ОУН, и даже до рождения собственно Бандеры.
От чего в таком случае вести отсчет? Само собой, что для труЪ бандеровца ненависть к «москалям» является основой его мироощущения. Раз так, то до появления «москалей» бандеровцев просто и быть не могло. В свою очередь, «москаль» без Москвы – как свадьба без невесты. Поэтому плясать придется с ее (Москвы) возникновения.
Точная дата основания Москвы неизвестна. Впервые она упоминается в летописях в 1147 году как место попойки князей Юрия Долгорукого и Святослава Ольговича. Поскольку попойка – дело сакральное, то 1147 год считается годом основания Москвы, а Юрий Долгорукий, как организатор банкета – ее основателем.
Юрий Владимирович на тот момент был суздальским князем, но существующая тогда феодально-лествичная система предполагала «ротацию» князей. Опуская историю взлетов и падений этого персонажа, отмечу, что в конце концов он достиг вершины карьерного роста, став великим князем Киевским.
О личности этого правителя есть противоречивые мнения. Одни оценивают его как эффективного менеджера, другие придерживаются противоположной точки зрения. Так, Татищев писал, что Юрий Долгорукий был «великий любитель женщин, сладкой пищи и пития; более о веселиях, нежели об управлении и воинстве прилежал, но все оное состояло во власти и смотрении вельмож его и любимцев… Сам мало что делал, все больше дети и князи союзные…».
Но дело, конечно, не в личности Юрия Долгорукого. Вот не понравился он киевским боярам. Хоть он и был Рюриковичем, его восприняли как чужака, как представителя северо-восточной, «иной» Руси. На одном из банкетов Юрий Владимирович был отравлен, после чего жители Киева разгромили княжеское подворье, а суздальцев – бояр и дружину – поубивали.
Казалось бы, частный случай, лишь эпизод феодальной борьбы. Но это событие можно рассматривать и как определенный символ. Князя Юрия убили в Киеве как чужака и узурпатора. Грушевский считал, что это был первый случай соперничества двух народов, представленных Киевом и Суздалем. Участие простых киевлян в разгроме резиденции князя и расправе над его приспешниками подтверждает мысль, что это был не просто дворцовый переворот. Я не знаю, кричали ли они при этом «Москалів – на ножі!», но если Юрий Долгорукий – первый «москаль», то в гости к Богу его отправили первые «бандеровцы».

http://halapsis.net/?p=63
All this has happened before. All this will happen again - Всё это было прежде, и повторится вновь.
So Say We All - И Это Наше Слово.
Pro Aris et Focis : За алтари и очаги!
http://falangeoriental.blogspot.com
Аватара пользователя
Олег Гуцуляк

 
Сообщений: 4627
Зарегистрирован: 31 окт 2009, 01:22
Откуда: Ивано-Франковск, Галиция, Украина

Re: Киевская Русь, реальность или миф!

Сообщение Dzmitriy 25 июн 2014, 05:50

Вряд-ли, с чего тогда Богдан Хмельницкий появился в истории? Вам тогда надо главный памятник в Киеве сносить)))
Российское Коммандорство «Во имя Святого Новосвященноисповедника Гурия, епископа Казанского»,
Президент Российской Национальной Ассоциации Суверенного Ордена Святой Девы Галиции
Аватара пользователя
Dzmitriy

 
Сообщений: 495
Зарегистрирован: 24 июн 2013, 16:22
Откуда: Троицк, Новая Москва, Сарматия

Re: Киевская Русь, реальность или миф!

Сообщение Александр Волынский 25 июн 2014, 17:44

Наибольшую ненависть вызывают не "дальние", а "ближние".
Богдан испытывал жгучую ненависть к полякам потому, что сам учился у иезуитов и был шляхтичем, но "второго сорта". Вот эту "второсортность" он полякам и не мог простить. А Москва была для него "дальним" союзником, тем более тогда, именно москвичи признавали ученый авторитет Киева и это льстило самолюбию украинцев.
אור לגויים свет народам
Аватара пользователя
Александр Волынский

 
Сообщений: 9394
Зарегистрирован: 30 мар 2010, 22:06
Откуда: Афула, долина Армагеддона, Израиль

Пред.

Вернуться в Этноконфликт


Кто сейчас на конференции

Сейчас этот форум просматривают: нет зарегистрированных пользователей и гости: 1

cron