*Олесь Бердник: “Кто вечно смеётся – тот вечноживущий”*

*Олесь Бердник: “Кто вечно смеётся – тот вечноживущий”*

Сообщение Алексей Ильинов 20 мар 2012, 17:09

Изображение

Олесь Бердник

*“Кто вечно смеётся – тот вечноживущий”*

Отрывок из романа Олеся Бердника «Огнесмех»

Изображение

…Нашла в мифах древнейшей Индии чудесное произведение. Там рассказывается, как Вишну воплотился на Земле вепрем, чтобы сражаться с драконами. Победив чудовищ, верховный бог вступил в брак с дикой свиньёй и, наплодив поросят, роскошествовал дружной семьёй, хрюкая в болоте.
На небе переполошились: почему Вишну не возвращается?
Послали вестников, потребовали: вернись на небесный трон!
Вишну-вепрь постоянно отвечал: «Дайте мне спокойствие. Мне хорошо с моими поросятами. Не хочу знать какого-то неба».
Тогда на Землю сошёл сам Шива, ударил трезубцем в сторону Вишну-вепря. Дух бога вышел из поверженного тела, посмотрел на труп кабана, в котором был поселён, засмеялся и поднялся в небо…
Чудесно! Только индусы так иронично могут трактовать наивысшие духовные проблемы. Этот миф утверждает, что лишь взгляд смеха, радостный взгляд самообновления, взгляд парадокса может побудить, заставить инерционную структуру самоликвидироваться. Даже божественная сила, замкнутая в какой-то согласованной, ограниченной структуре, самосохраняется и самовосхваляется. Поэтому, чтобы её творческие силы могли самораскрыться, двинуться к другому проявлению, требуется мощный смех, необходимо понять абсурдность того, что есть, и потребность того, что вызрело. Смех даёт выбор радости. Мне кажется, что больной, который юмористически относится к своей болезни, который может смеяться, – уже на пути выздоровления, исцеления…
Можно вспомнить, что палачи и мучители всех времён были очень постными, печальными и злобными людьми. Страх и смех — несовместимы!..
…Прочитала любопытные легенды о Сечи. В тех сказаниях славное казацкое братство определяется как проявление стихии смеха-радости. Это был исторический феномен радости существования, его динамической весёлой силы. Тем и велико это явление — задушевным вековым смехом, хоть он и шёл рядом с мраком, пленом, нападениями, боями. Старый характерник* говорит казаку, который грустит о своей девушке, захваченной в плен татарами:
- Подпустив печаль к сердцу, ты сеешь в нём слабость! Смех – это сила. А печаль – печёт! Если ты в бой идёшь с злом, для мести, чтобы удовлетворить свою ненависть, – то и сам погибнешь! А пойдёшь для радости, чтобы освобождать друзей и смеяться смерти в лицо, – тогда она тебя обойдёт, ибо как же можно погубить казака, который смеётся в бою? Смех — это перво-наперво жизнь! Кто вечно смеётся – тот вечноживущий…
Чудесно, чудесно! Может, оно и «ненаучно», может, критики и поднимут молоты над такими утверждениями, но я, будущий врач, обеими руками голосую за такие утверждения, за такое понимание смеха-радости.
От нежного смеха звёзд, который слышал маленький принц Сент-Экзюпери, – к хохоту громов и водопадов, от поэтического «плач будет, смех будет перламутровый» – к тихой улыбке младенца…
Печаль — это утрата энергии смеха. Это – рутина, болото. Смех — фонтан силы!..

*Характерник — казак с необыкновенными сверхспособностями, воин и волхв в одном лице.

Перевод с украинского: Comrade Waldganger
"Vielleicht wird das Dritte Reich ein germanisch-slawisches Reich des noch seiner Entdeckung harrenden östlichen Christentums sein" (Erich Müller-Gangloff)
Аватара пользователя
Алексей Ильинов

 
Сообщений: 5353
Зарегистрирован: 24 ноя 2009, 14:43

Re: *Олесь Бердник: “Кто вечно смеётся – тот вечноживущий”*

Сообщение Валерий Бохонов 23 мар 2012, 12:20

У Ницше сверхчеловек тоже был существом весёлым!
Аватара пользователя
Валерий Бохонов

 
Сообщений: 748
Зарегистрирован: 17 сен 2010, 07:25
Откуда: Новосибирск

Re: *Олесь Бердник: “Кто вечно смеётся – тот вечноживущий”*

Сообщение Олег Гуцуляк 08 дек 2015, 12:13

Письменник-фантаст Олесь Бердник за 40 років передбачив Революцію Гідності

"Бачу хвилі… Небувалі хвилі! Чую Божу Думу кобзарів… І пливе Козацтво Огнекриле До нових, казкових берегів"…
Найбільша влада – це влада Духа, - Олесь Бердник
6 грудня 2015 року в Національному музеї історії України пройшов літературний вечір пам'яті Олеся Бердника, українськиого письменника-фантаста, мислителя, громадського діяча, якому наступного року виповнилося б 90.

- З 27 листопада по 25 грудня ми започаткували "Зоряні читання", присвячені творчості Олеся Бердника, - сказала ведуча вечора Громовиця Бердник (батько дав їй таке рідкісне фантастичне ім'я). - Вона розповіла про непростий життєвий та творчий шлях Олеся Бердника, який провів багато років у радянських таборах (він сидів у тому ж таборі, що й Василь Стус, Олекса Тихий, хоч там і не зустрічався з ними). Присутні слухали вірші письменника, спогади Громовиці про батька, зворушливі пісні на його слова.

- Олесь Бердник стверджував: Місію не дають, її беруть і несуть. Його місією було духовне пробудження української нації, - сказала Громовиця Бердник.
Олесь Бердник був надзвичайно чуйною людиною.
- Мене найбільше вразила його ніжність, делікатність, - відзначила Громовиця. Вона прочитала вірш Олеся Бердника "Небесна Січ", написаний у 1974 році, в якому ніби йдеться про Небесну Сотню, про звуки литавр на охопленому полум'ям Майдані 2013-2014-го:

Небесна Січ*

Розкривайте серце, розкривайте
Громовицям буряним навстріч,
Споряджайте душу, посилайте
У останню, небувалу Січ!
Хортиця небесна підіймає
У похід нечуваний полки,
До порогів духу поспішають,
Чуючи литаври, козаки.
Гей, литаври неба голубого,
Гримніть дужче, в душу стугоніть.
Розбудіть розіп’ятого Бога,
Розрубайте віковічну кліть —
Ту в’язницю серця молодого,
Що бійців незримо сповива!
Хай від Материнського Порога
Ляже стежка — огненно-жива.
Нам нікчемних привидів боятись?
Ми ж безсмертні Всесвіту Сини!
Час грозову силу підіймати
Для святої правої війни!
Вийдіть в Неба невимірну волю,
І гукніть прадавнього коня,
Що пасеться в Зоряному Полі,
Що між скель невидимих ганя.
Заірже товариш стокопитий,
Стрибне у небесну височінь,
І розвіє в просторі відкритім
Нашу тугу, нашу голосінь!
Ми забудем віковічне горе,
Меч звитяги блисне на чолі,
І не Чорне — Полум’яне море
Заклекоче на Новій Землі…
Бачу хвилі… Небувалі хвилі!
Чую Божу Думу кобзарів…
І пливе Козацтво Огнекриле
До нових, казкових берегів…
Ураган історії лютує,
І вітрила неба напина…
Брате мій нескорений, ти чуєш?
Нас тривожно кличе далина!
Б’ють литаври у серця народів,
Чайки вже маячать на воді…
Як не станеш нині до Походу, —
Пізно буде каятись тоді!..
Розкривайте серце, розкривайте
Громовицям буряним навстріч!
Споряджайте душу, посилайте
У останню, Полум’яну Січ!..
1974 р.

А у поезії ТАРАСОВЕ ЗАКЛЯТТЯ. Шевченкова містерія в його смертну ніч (1989) Олесь Бердник предбачив волонтерський рух:

Гайдамакам XX віку

Серед Дикого Поля

Діва-Вкраїна жде...
То — королівна світу,
Найбільший скарб віків,
За неї уже побито
Тисячі козаків!
Але вона й дотепера
У чаклунськім кільці,
Ми — її волонтери,
Невмирущі бійці!

На зустрічі була присутня і вдова Олеся Бердника Валентина Бердник-Сокоринська. Вона прожила з Олесем Бердником з 1972 року ("Я і тепер з ним. А як же інакше?" - каже вона) в селі Гребені на Київщині (під Ржищевом, що в Кагарлицькому районі). Там і похований Олесь Бердник, там, за його висловом, знаходиться його «останній кабінет» (Олесь Бердник відійшов у вічність у 2003 році). Там будується садиба-архів.

Валентина Бердник-Сокоринська – чудовий оповідач. Вона розказала багато цікавого про свого чоловіка. Він був красивим, статним, струнким, а очі – голубі, як зорі. Він був справжнім велетнем (його зріст був 2 метри 3 см, мав 58-й розмір одягу). Та йому пощастило: дружина – художник–модельєр розробляла й шила йому одяг (могла би стати українською Коко Шанель, та присвятила життя чоловіку). Олесь Бердник якось попросив її пошити йому куртку з 8-ма кишенями: 4 – зверху, 4 –знизу. Він потім там зберігав свої літературні начерки, сортуючи їх за жанрами. Часом їх набиралося багато, і він виглядав ще більшим, ніж був.

Пані Валентина розповіла, що письмового стола у письменника ніколи не було: нікуди було сховати довгі ноги. Тому він писав, сидячи в кріслі, з аркушами паперу на колінах (напевно, якби письменник жив у наш час, йому був би до вподоби ноутбук або планшет).

Важко було Олесю Берднику поміститися у громадському транспорті. У низькому автобусі він міг їхати лише, стоячи на сходах - біля передніх або задніх дверей. А там завжди трамбувалося і штовхалося багато людей. Бердник вискакував з автобуса і скаржився дружині: “Нікчемна цивілізація!».

Розповіла Валентина Бердник про такий кумедний випадок. Якось вона відрвала чоловіка від творчого процесу, щоб той відремонтував вила - замінив держак. Той, як завжди, поспішав повернутися до своєї роботи, тому вчинив творчо – вставив замість держака… деревце з гілками, як «оленячі роги». Зайшов сусід (а у нього в господарстві зовсім не було вил), побачив у сусідських вилах дерево та й почав глузувати: “Ну, й вила у тебе! “ На що Олесь Бердник відповів: “А в тебе й таких нема! “...

Громовиця подарувала книги Олеся Бердника присутнім на зустрічі бійцям АТО. Вона також розказала про засновану батьком на початку 90-х громадську організацію «Українську Духовну Республіку», уособленням якої був він сам, і яка діє дотепер,

Громовиця Бердник нагадала, як ще у 1959 році в романі «Стріла часу» він описав пророчу мрію про майбутнє, яке бачиться в українських барвах: "Діти твої бігають, граючись в пісочку посеред скверу - це ж для них БЛАКИТНО-ЗОЛОТІ обриси майбутнього, що видніється в тумані часу".
Олесь Бердник, напевно, сьогодні серед провідників космічної Небесної Січі, яка оберігає Україну, наближаючи її омріяне світле майбутнє.

Михайло Роль, журналіст,
All this has happened before. All this will happen again - Всё это было прежде, и повторится вновь.
So Say We All - И Это Наше Слово.
Pro Aris et Focis : За алтари и очаги!
http://falangeoriental.blogspot.com
Аватара пользователя
Олег Гуцуляк

 
Сообщений: 4611
Зарегистрирован: 31 окт 2009, 01:22
Откуда: Ивано-Франковск, Галиция, Украина


Вернуться в Национал-анархизм


Кто сейчас на конференции

Сейчас этот форум просматривают: нет зарегистрированных пользователей и гости: 1